Домашнє насильство: Що змінить новий законопроект

Минулого тижня у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок, домашнього насильства та боротьби з ними» №4952. Згідно нього, Кримінальний кодекс України доповнюється новою статтею 126-1 «Домашнє насильство». Що стосується змісту самої статті, то в ній говориться, що домашнє насильство карається обмеженням або позбавленням волі на строк до п’яти років. Також, вводиться нова стаття «Примушення до шлюбу». Зокрема примушення до шлюбу, співжиття або заманювання для цієї мети на територію іншої країни караються арештом на строк до 6 років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ми попросили прокоментувати адвоката, керуючого партнера АО «AVER LEX» Ольга Просянюк, яким чином вибирається термін для таких злочинів, яким строк сьогодні отримують насильники і домашні абьюзеры, і в цілому, наскільки часто жінки звертаються за допомогою до адвокатів, щоб покарати кривдника? І чи є позитивні після проведення акції #яНеБоюсьСказати, гремевшей у Facebook два тижні тому?

Ольга Просянюк, адвокат, керуючий партнер АО «AVER LEX»

Варто почати з того, що відповідно до чинного кримінального законодавства, насильство і зґвалтування відносяться до різних видів злочину, тому ситуація за зверненням жертв і застосування покарань відповідно відрізняється. Насильство, наприклад, побиття та катування, відносяться до злочинів проти життя і здоров’я, а зґвалтування — до злочинів проти статевої недоторканності.

При призначенні покарання судом враховуються такі фактори, як особа, яка вчинила злочин, його ставлення до вчиненого, позицію потерпілої сторони, наявність обтяжуючих і пом’якшуючих покарання обставин. Тому фактично в кожному окремому випадку міра покарання призначається індивідуально і може бути 10, 12, 15 років, а може, навпаки, набагато менше. Такий же принцип передбачений у Постановах Пленуму Верховного суду України з цих категорій справ. Але не зовсім коректно в цьому питанні порівнювати покарання різних категорій справ, вони існують паралельно.

Визначення судом умовного або реального покарання залежить від ставлення винного до вчиненого, а також від наявності інших пом’якшуючих або обтяжуючих обставин. Тому, навіть якщо в законі вказано конкретний строк, суддя, при прийнятті рішення, керується обставинами і докази по справі.

Але, звичайно, застосування покарання можливе у разі звернення жертви або очевидця подій в правоохоронні органи з відповідною заявою. Не можу сказати, що таких багато звернень щодо насильства їх практично немає.

Тенденція така, що з 10 випадків зґвалтування, заяв буде 6, а з 10 випадків насильства – в кращому випадку тільки 1.

Причини цього як психологічні, так і юридичні. З психологічних найчастіше страх зовнішнього осуду, покарання винного, розчарування в роботі правоохоронних органів. А серед юридичних — це банальне незнання жінками своїх прав, а у випадку насильства – складність процедури і збору доказів. Наприклад, насильство – це не тільки побиття, катування, а і поштовхи, погрози, крики. Навіть у таких випадках необхідно звертатися в поліцію. Але далі буде призначено декілька експертиз, у тому числі і про емоційний стан винного і жертви в момент вчинення насильства. Цей етап, на жаль, тривалий і не завжди закінчується позитивним для жертви результатом.

Щодо акції #яНеБоюсьСказати, можу сказати, що про питання насильства заговорили, але не настільки, щоб почалися масові звернення в правоохоронні органи. Тому моя думка така акція зараз більш спрямована на позбавлення від страху озвучити проблему, ніж реально покарати кривдника. Хоча не виключено, що покарання може стати її другою хвилею.