11 дивовижних українок, про які потрібно знати
Жіночні професії — давнє винахід, по суті, до XX століття всі професії були чоловічими, а жінки з працями розчищали для себе місце в чоловічому професійному клубі, і продовжують робити це і зараз. Ми неодноразово писали про жінок, що здобули світову популярність завдяки досягненням в розвитку ІТ, політичної або спортивної діяльності. Зараз ми хочемо поговорити про тих жінок, імена яких ви напевно чули — лише як назви вулиць. Але вони стали уславленими представницями різних сфер діяльності, від військової до художньої, жили і працювали в непростих обставинах свого часу, і їх драматичні долі продовжують надихати і зараз.
Наталія Ужвій
актриса
Напевно ви знаєте, що в Києві є вулиця імені Наталії Ужвій, але чи можете, не замислюючись, назвати хоча б два-три фільми, в яких вона знімалася? А адже Наталія Михайлівна по праву вважається примою українського кінематографа. У 1944 році фільм «Райдуга», де Ужвій виконала роль партизанки Олени Костюк, приніс їй Головний приз асоціації кінокритиків США — майже «Оскар»! Наталія Ужвій грала перші ролі у виставах за п’єсами Леся Курбаса А. Корнійчука, А. Левади, Н. Зарудного, Ст. Василевської. Найяскравішими її кіноролями стали Ярина («Тарас Шевченко», 1951), Марина («Тарас Трясило», 1927), Настя («Прометей», 1936), Анна («Украдене щастя», 1952), Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської). Усього на її рахунку було більше 200 театральних та кіноробіт.
Катерина Грушевська
етнограф, фольклорист, перекладач
Катерина Грушевська — єдина дочка Михайла Грушевського, — культуролог і фольклорист, яка займалася вивченням дум і кобзарства як культурного явища. Саме їй належить ідея видання багатотомного корпусу дум (побачили світ два томи — 1927 і 1931), які на сьогоднішній день є найбільш повними виданнями українського героїчного епосу. Також завдяки її старанням був виданий 10-томник М. Грушевського «Історія України-Русі». Не дивно, що Катерину Михайлівну переслідували влади, так само як і її батька. У 1939 році військовий трибунал визнав Грушевську винною у сприянні української націоналістичної організації з метою «встановлення фашистської диктатури» і постановив про позбавлення її волі на вісім років. За документами КДБ вона померла в Темниковском виправно-трудовому таборі в 1943 році.
Алла Горська
художниця, правозахисниця
На вул. Терещенківська в Києві на будинку №25 висить меморіальна дошка на честь Алли Горської, у Вінниці і у Львові є вулиці, що носять ім’я цієї відважної жінки, але хто вона, що важливого зробила для країни — знають не всі. У 1960-х роках Алла була відома не тільки як чудова художниця і колорист, але і активістка-«шістдесятниця». Разом з Василем Симоненком і Лесем Танюком Горська відкрила місця поховання жертв політичних репресій, розстріляних енкаведистами у Биківні. Ця трагедія стоїть в одному ряду із такими злочинами, як Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. Алла неодноразово брала участь в акціях протесту проти арештів українських правозахисників, діячів культури. Також неодноразово її викликали на допити місцеві органи КДБ, погрожували. У 1970 році Алла Олександрівна була вбита — злочин так і не було розкрито.
Ірина Калинець
поетеса, правозахисниця
Українська поетеса, діяч дисидентського руху, активістка українського національного і правозахисного руху, художниця і філолог Ірина Калинець навіть не думала про те, щоб будувати політичну кар’єру. Однак у 1970-х просто не могла промовчати, коли на її очах заарештовували «українофілів» — колег, які відстоюють право на самобутність українського народу. За виступи на захист діячів культури вона була заарештована і засуджена до шести років у таборах суворого режиму та трьох років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Вийшовши на волю в 1981-му, вона почала активну громадсько-культурну діяльність. Ірина брала участь у свідомості організації «Меморіал» та Народного руху України. А вже в 1990 році була обрана депутатом Верховної Ради України. Соратниця В’ячеслава Чорновола стала однією з небагатьох жінок-депутатів першого скликання. Пані Ірина було визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер, 1998 рік), а в 2000-му — нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня за визначні заслуги в державній і культурній сферах діяльності.
Мотря Братийчук
астроном
Мотря Братийчук з дитинства любила спостерігати за зоряним небом, напевно, тому, вступаючи в Національний університет ім. Т. Шевченка в 1944 році, обрала спеціальність «астрофізика». Але після успішного навчання залишатися в столиці дівчина з Рівненської області не захотіла, — вона погано «вписувалася» в радянську дійсність. Тому зайняла вакансію в Ужгородському університеті. Пізніше Мотря Василівна стала професором і заснувала лабораторію космічних досліджень при цьому вузі. Вона не вірила в інопланетян, астрологію і ніколи не загадую бажання, коли падала зірка: «Річ у тім, що під час зорепаду не зорі падають, а згоряють шматочки пилку в атмосфері, створюючи метеорні потоки. Якщо люди хочуть у щось вірити, то хай вірять. Колі ж мені щастить спостерігати метеорний дощ, виникає бажання встановлювати радіант, визначати зриму швидкість метеорного потоку, яскравість окремих деталей…». В честь Мотрі Василівни був названий астероїд №3372 — «Братийчук».
Людмила Павличенко
снайпер, майор
Ім’я цієї жінки-військової стало відомо широкій публіці в Україні в 2015 році, коли на екрани вийшов фільм «Незламна». Звичайно, і до цього моменту про неї писалися статті і нариси, але те, що Людмила Михайлівна родом з України, ретельно приховувалося, адже всі були «радянськими»… Павліченко в юності захоплювалася стріляниною з вогнепальної зброї, і коли почалася Друга світова війна, не роздумуючи пішла на фронт. Дослужилася до звання майора і вважається найбільш успішною жінкою-снайпером в історії. В червні 1942 року Людмила отримала серйозне поранення, після чого її евакуювали, а потім разом з делегацією відправили в США. У ході свого візиту за океан Павліченко побувала на прийомі у Президента США Франкліна Рузвельта і навіть деякий час жила в Білому домі на запрошення його дружини. Багатьом назавжди запам’яталася її мова в Чикаго: «Джентльмени, мені двадцять п’ять років. На фронті я вже встигла знищити триста дев’ять фашистських загарбників. Чи Не здається вам, панове, що ви занадто довго ховаєтеся за моєю спиною?!»
Клавдія Латишева
математик, викладач
Клавдія Яківна народилася в Києві, в сім’ї військовослужбовця. Середню освіту отримала в 1916 році під Другої жіночої гімназії, а в 1921 році закінчила вищі жіночі педагогічні курси (фізико-математичний відділ) при університеті ім. Т. Шевченка. Латишева — перша українка, яка отримала ступінь кандидата фізико-математичних наук (1936), а потім ступеня доктора наук (1952), професора. Клавдія Латишева є автором понад чотирьох десятків підручників і наукових праць, серед яких — метод Фробениуса-Латишевою для рішення систем диференціальних рівнянь в приватних похідних.
Алла Бондар
хімік, кібернетик
Наукового Аллі Бондар вдалося не тільки отримати визнання в якості хіміка, але і здійснити справжній прорив. Бондар чи не першою в СРСР зрозуміла, що розвивати хімію на практиці можливо тільки за допомогою математики. Вона написала дві роботи, що стали надалі фундаментальними, — це курси лекцій «Обчислювальна техніка в інженерних розрахунках» та «Математичне моделювання в хімічній технології». Друга робота приносить їй ступінь доктора наук, а також дає можливість заснувати кафедру кібернетики хіміко-технологічних процесів хіміко-технологічного факультету НТУУ «КПІ», яка працює до цих пір.
Йивга (Євгенія) Кузнєцова
хімік, правозахисниця
Йивга Федорівна була активним учасником руху «шістдесятників» — поширювала самвидав, агітувала молодь спілкуватися українською мовою, відвідувати літературні вечори, читати українські книжки, передплачувати газету «Літературна Україна», намагалася припинити русифікацію шкіл і вузів, про що неодноразово писала офіційні листи в Міносвіти. У 1965 році Кузнєцова було засуджено за «антирадянську» діяльність і заслана в Мордовські табори. У 1968 році Йивгу амністували, але в Київ вона повернулася дуже хворий і незабаром померла. Як вчений-хімік Йивга є співавтором двох винаходів в області вибухівки.
Перевозчикова Ольга
фізик, програміст, член-кореспондент НАН України
Вона одна з небагатьох жінок-вчених, яка отримала ступінь члена-кореспондента НАН України. Професор Перевозчикова розробила асинхронний недетермінований дискретний перетворювач, завдяки якому згодом був побудований ряд професійних систем у складі ІТ-проектування технологічних схем облаштування газоконденсатних родовищ на шельфі Охотського моря. Також на основі її розрахунків розроблялися імітаційні моделі мереж зв’язку та метрологічного забезпечення ракетно-космічних об’єктів. У 2000-х роках за замовленням фірми «Майкрософт-Україна» Ольга Леонідівна скоригувала україномовну програмну документацію для національно-української локалізації Windows (починаючи з Windows Vista та Office (починаючи з Office-2003).
Єлизавета Шахатуні
інженер-авіаконструктор
І хоча Єлизавета Аветовна не була етнічною українкою, більшу частину свого життя вона присвятила нашій країні і українському авіазаводу «Антонов». Єлизавета Шахатуні народилася в Єревані (Вірменія), в сім’ї громадського діяча Аветиса Шахатуняна. Після закінчення Московського авіаційного інституту працювала в ОКБ Лавочкіна і ОКБ Яковлєва. З 1946 року працювала під керівництвом Олега Антонова і стала не тільки його правою рукою, але і дружиною. «Жінка зі сталі» — так жартома називали Єлизавету в дослідно-конструкторському бюро, бо саме вона керувала напрямком міцнісних випробувань. З її ініціативи і при безпосередній участі виконані розрахунки на міцність і проведені випробування літаків Ан-2, Ан-8, Ан-10, Ан-12, Ан-24, Ан-30, Ан-32, Ан-74, а також найбільших у світі літаків «Антей», «Руслан», «Мрія». Також великою заслугою Шахатуні є створення в Києві найбільшої в Європі лабораторії міцнісних випробувань.