WoMо-портрет: Іванна Ніконова

Іванна Ніконова, засновник і керівник Академії сучасної освіти. Разом з чоловіком виховують 9 дітей і очікують народження 10-го (діти від попереднього шлюбу чоловіка — Аля 28 років, Андрій 20 років, Таня 17 років, діти Іванни від попереднього шлюбу — Лера 20 років, спільні з чоловіком діти — двійнята Оля і Аня 11 років, Аріна 8 років, Олександр 5 років, Георгій 1,5 року і Аліса тільки готується до появи).

Я єдина дочка в сім’ї, і мама з самого дитинства повторювала мені, що діти — це складно, важко і взагалі кошмар. Ясна річ, що мої прохання народити другого малюка залишалися без уваги. Але мені так хотілося молодшого братика або сестричку, що я навіть потай наївно сподівалася як-небудь виявити підкидька і підібрати його.

Так що як тільки у дорослому житті у мене з’явилася можливість народити своїх дітей, я відразу ж, що називається, приступила. Причому спочатку була налаштована на багатодітне материнство, мінімум на трьох. А потім так вже вийшло, що більше, ну і славно, чому б і ні.

Звичайно, чого вже душею кривити, на перших пологах було страшнувато, але при нинішньому рівні сучасної медицини боятися абсолютно нічого — лікарі милі і клініки відмінні.

Так і відновлення після пологів у мене завжди проходить легко. Важливо як до цього сама жінка ставиться. І бажано давати між пологами організму час повноцінно відновити ресурси. На мій погляд три роки між дітьми – дуже хороша різниця.

Тільки не подумайте, що я як італійська матуся, тільки й сиджу в декреті. Я завжди любила гроші і тому свою трудову діяльність розгорнула дуже рано. Ще будучи випускницею 7-го класу на літніх канікулах заробляла свої перші гроші важкою працею посудомийки.

Наступним влітку отримала трудову книжку і влаштувалася продавщицею морозива. Торгівля мені припала до душі, тому після школи я вступила в КПІ на поліграфічний факультет. Вибір саме такого напрямку був свого роду компромісом — книжкова торгівля в ті часи була єдиним прийнятним для моїх суворих батьків видом комерції.

А ось після закінчення ВУЗУ у мене трапилася досить тривала пауза в робочій кар’єрі — з моменту народження першої дитини я майже на 17 років пішла з головою в домашні справи і виховання дітей.

Нинішній бізнес – Академія Сучасної Освіти – виник з власних потреб. Дітей багато і хочеться, щоб вони займалися і мовами, і танцями, і гімнастикою, а, як на зло, це все в різних місцях, тому все встигнути майже неможливо, відбувається колосальна втрата часу, а результат зовсім не відповідає очікуванням.

Ідея відкриття власного центру, який би відповідав всім потребам у повноцінному освіті та розвитку дітей, була закономірною. Я озвучила її чоловікові і поки ми виношували бізнес-план відкриття Академії, я заснувала невелику школу при ресторані в передмісті столиці. «Тренувальний» досвід виявився успішним — школа поступово розрослася і вже займала власне триповерхова будівля.

До того часу ми вже набрали свій штат викладачів, налагодили контакт зі школою Серебрянських, і поступово трансформували школу в Академію Сучасної Освіти в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні — 9000 квадратних метрів з власним садом, початковою школою і самими різними напрямками раннього розвитку.

Перерости цього всього в повноцінну загальноосвітню школу зі старшими класами поки не дозволяє дефіцит кадрів, маса бюрократичних норм і обов’язкових стандартів, багато з яких не так-то просто виконати. Наприклад, навіть для цієї Академії нам довелося зробити кухню просто величезних розмірів лише тому, що так того вимагають норми.

Звичайно ж моя мета – навчання наших діток у власній Академії, теж досягнута. Дочки двійнята, які вже в 5-му класі, приходять сюди на позашкільні заняття – вокал, мови, гімнастику, второклашка Аріна – навчається тут повноцінно, 5-річний Сашко теж тут, молодший Георгій поки тільки готується. До речі Гоша народився в день відкриття Академії 1 вересня, я з урочистого відкриття відправилася прямо в пологовий будинок.

Вже в процесі реалізації цього проекту я зрозуміла наскільки специфічний даний бізнес – в ньому дуже багато побудовано на людях, так і більшість українських батьків не готові спокійно прийняти адекватність розміру вартості навчання дітей у таких школах. Мабуть радянське минуле і звичка отримувати «безкоштовну освіту» дають про себе знати.

Дуже хочеться зробити Академію прибутковою, адже це розв’язало б мені руки і дало більше ресурсів на благодійні проекти та різні заходи. Але я переконана, що гроші повинен заробляти чоловік, а мені своїх грошей не потрібно, так що і першочергової мети заробляти у мене немає.

До речі, я все організувала оптимально зручно не тільки для дітей, але і для мам: прямо поруч з Академією є салон краси, куди я обов’язково навідуюся раз в тиждень. Тут же займаюсь спортом ходжу на гімнастику.

Я взагалі досить часу приділяю собі і не схильна до стереотипам, почуття провини. Сім’я і діти мій головний пріоритет, так що можна сказати, що я швидше мало часу приділяю роботі. Споглядальну позицію власниці бізнесу, коли я лише спостерігаю за процесом і втручаюся за реальної необхідності мій чоловік-трудоголік не завжди поділяє. Однак я наполягаю на своєму, адже я в першу чергу жінка і мені важливо залишити сили для дітей та чоловіка.

Усім нашим дітям я намагаюся приділяти достатню кількість уваги. Наприклад, обов’язково читаю їм вголос вечорами. У 5-річного Сашка, правда, більше привілеїв – так як він навчається в нашій Академії, а значить ми приїжджаємо і їдемо разом, і інші діти навіть називають його моїм улюбленцем. Хоча напевно варто зізнатися, що до синів у мене все-таки особливе ставлення. Мені їх трохи шкода, адже скоро їм належить стати чоловіками, взяти на себе величезну відповідальність, заробляти. Так що я жорсткіше з дівчатками.

Якщо говорити про устрій нашої сім’ї в цілому, то папа – наш глава сімейства і найактивніший учасник процесу виховання, він настільки енергійний, що я навіть деколи не розумію, як його вистачає на всіх. Вихідні – це час тата: прогулянки в лісі, плавання, настільні ігри і навіть шопінг з дітьми — теж парафія папи.

Дуже допомагають в організації процесу та вихованні молодших старші діти.

Няня є тільки у самого молодшого, Джорджика, як ми його називаємо.

І звичайно ж обов’язково є помічники – кухар, водії та домробітниці.

Мій основний принцип виховання такий: якщо раптом мене завтра не стане, мої діти повинні вміти все, вони не мають права бути безпорадними. Наша мета — виховати їх невразливими.

Вони повинні плавати, бігати, бути спортивними, володіти мовами, про самообслуговуванні я вже не кажу навіть.

Звичайно, батьківська мудрість приходить не відразу. Мені лише з роками вдалося стати терпимішими: не лаяти молодших за невыученную таблицю множення, почекати поки що 5-річний Сашко зав’язує шнурки і т. п.

Звідки черпаю енергію і ресурси? Та звідти ж – з сім’ї, дітей і чоловіка. Вони мені страшенно подобаються, всі чудові. Коли в сім’ї панує любов – додаткові джерела енергії просто не потрібні.

До речі, думаю, що на Алісі ми, мабуть, і закінчимо. Я взагалі планувала до 40 років завершити дітородний процес, але ось у свої 42 вагітна Алісою. Правда у мене є чудове виправдання для порушення обіцянки – вже дуже хотілося зробити подарунок чоловікові на 50-річчя. Його ми будемо відзначати влітку, а наш глава сімейства дуже любить подарунки, зроблені своїми руками. Діти готують творчі прояви – вірші, пісні, а от я подарую доньку.

Головне фото: zefir.ua